Війна 1941-1945 рр. Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників. Страшна війна минулого сторіччя, пекуча рана, яка болить до цих пір мало не в кожній сім'ї колишнього Союзу.

65 років пройшло з тих пір, коли земля нашої незалежної тепер держави була звільнена від загарбників.

Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожен шматочок рідної землі до останнього дихання, до останньої краплі крові, вистояли і перемогли. Ціна цієї перемоги жахлива – мільйони людських життів, зруйнована економіка. Кожен другий воїн загинув в битвах, кожен другий з тих, хто залишився в живих, був поранений. А скільки сил і здоров'я пішло у тих, хто трудився під час війни на полях, у верстатів, на транспорті! Без їх Великої Праці не було б Великої Перемоги!.

Рубцювалися рани, виростало післявоєнне покоління.Вже і діти тих солдатів посивіли.Все менше залишається учасників Великої Вітчизняної війни. Все частіше ми з надією звертаємося до їх онуків, наших студентів.

Честь і велика пошана живим!

Вічна слава загиблим!

У 1999 і 2000 роках за рішенням Ради Ветеранів війни і праці ОГАХ при активній підтримці ректорату і громадськості академії були видані Збірки матеріалів про співробітників академії – учасників Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр.
Вони воювали за Батьківщину
У 2005 році тим же колективом в ОГАХ був випущений Святковий випуск газети, присвячений 60-ті річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні, із спогадами про День Перемоги наших ветеранів, які трудилися і трудяться поряд з нами. Живий інтерес до осіб викладачів і співробітників академії - активних учасників Великої Вітчизняної війни не згасає. Недавно в архіві ОДАХ знайдені спогади деяких наших ветеранів про різні епізоди війни, в яких їм довелося побувати.

Ці спогади, написані від руки, цікаві і щирі. Вони хвилюють нас. Вони відкривають нам невідомі сторінки тієї Війни, в якій наші співробітники і викладачі разом з іншими воїнами відстояли нашу Батьківщину! Сумно, що багато кого з них немає серед нас. Але ми пам'ятаємо їх всіх!.

Велика Вітчизняна війна ніколи не піде з пам'яті народної. До цих пір в нашій землі знаходять снаряди, які ще можуть вибухати і приносити непоправну біду! Це все відгуки, відгомони тієї Війни! І хай пам'ять про ті героїчні дні, про подвиги захисників нашої Батьківщини передається від покоління до покоління як вища святиня.

У цій сторінці ми пропонуємо увазі студентів і співробітників ОДАХ інформацію про учасників Бойових дій у Великій Вітчизняній війні тих, що нині працюють в ОДАХ, а також частину знайдених спогадів про війну наших колишніх викладачів:

Легендарна особа нашої академії – Наєр Вячеслав Андрійович – учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні. З березня 1943 року по вересень 1945 року – зв'язковий - вихованець ( Син полку) військової частини 44697 8-ій гвардійській армії. Разом зі своєю частиною дійшов до Берліна. Під час запеклих боїв на мотоциклі, (у неповних 15 років), возив пошту і службову документацію з Берліна до Дрездена і назад. Нагороджений орденом «Вітчизняної війни другого ступеня», медалями «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною». В даний час Наєр Вячеслав Андрійович - доктор технічних наук, професор кафедри кріогенної техніки, Заслуженого на діяча науки і техніки.

У Технікумі Промислової автоматики при Одеській державній академії холоду, не дивлячись на своїх 95 років, до цих пір трудиться полковник у відставці Курочкин Петро Григорович – учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні. Осенью 1941 року після закінчення військового училища прикордонних військ командував ескадроном на Південно-західному фронті. Потім був начальником штабу 418 стрілецького полку 40 армій 2-го Українського фронту, брав участь у важких боях Ясско-кишиневской операції.

22 червня 1945 року брав участь в Параді Перемоги на Червоній площі. В даний час Курочкин Петро Григорович – викладач БЖД, заступник штабу Цивільної оборони технікуму промислової автоматики ОДАХ.

Спогади про Бойові епізоди Великої Вітчизняної війни, в яких брали участь співробітники ОДАХ.

КЕССЕЛЬМАН ПАВЛО МОЙСЕЙОВИЧ ( колишній завідувач кафедри інженерної теплофізики, професор, доктор технічних наук.)

«.В 1944 року я служив інженером ескадрильї. Наш полк літав на американських бомбардувальниках В-25, переданих нам по ленд-лізу. Бойові вильоти здійснювалися тільки вночі, кожна машина скидала на тилові об'єкти супротивника бомбовий вантаж вагою в 2 –2,5 тонни. Одного разу, в серпні 1944 року, нашому полку було наказано скинути з повітря югославським партизанам зброя, боєприпаси і продовольство в точно вказаний час і місце. Умовні сигнали – три вогнища і зустрічні ракети з обох боків. Ця операція була доручена нашій ескадрильї. Я був включений як бортінженер до складу екіпажа, який разом з льотчиками, штурманом, стрільцями і радистом складав 7 чоловік. Ми всі розуміли, що непопадання вантажу, який замість бомб висів в бомболюку, в позначений вогнищами простір, розцінювалося б як невиконання наказу зі всіма витікаючими наслідками. Базувалися ми в Умані. До мети і назад приблизно 6 годин льота. Зліт ескадрильї здійснювався по одному літаку приблизно в 21.00. Машини йшли через лінію фронту на великій висоті поза досяжністю зенітних знарядь, потім зниження і, коли штурмани вивели свої літаки на мету, виявилось, що під нами густа хмарність і ніяких вогнищ і інших земних сигналів не було видно. Повертатися назад було смерті подібно, та і ніхто не думав про це. Декілька кругів над метою і командир ескадрильї ухвалює єдине правильне рішення: літакам поодинці йти в пікірування, проривати хмарність і потім, орієнтуючись по сигналах, самостійно скидати вантаж.

Слід зазначити, що зазвичай літаки В-25 проводили бомбардування ворожих об'єктів з горизонтального польоту і ніколи не пікірували. У даній ситуації пікірування було вимушеним актом. Машини надважкі і, коли наш літак увійшов до піке, голова і руки стали пудовими, здавалося, ось-ось знепритомнію, проте побачив вогнища, червоні і зелені обумовлені ракета, і це додало сили. Льотчики скинули вантаж. При всьому цьому по літаках били німецькі зенітки. Проте все десять наших машин залишилися цілі і з відчуттям задоволення пізно вночі повернулися на аеродром. Через декілька днів прийшло підтвердження від партизан Югославії ».

П.М. Кессельман нагороджений медалями «За узяття Будапешта» « За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною».

ЛЮБАРСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЯКОВИЧ ( колишній старший викладач курсу ГО, нженер ПНІЛ).

«.Это відбулося в 6 липня 1944 року на 2-му Українському фронті, в 5-ій Повітряній армії, в корпусі резерву Головного командування, яким командував славетний генерал Полбін.

Я був заступником командира бомбардировочного авіаполку. Літали ми на американських «Бастіонах». Напередодні увечері було отримано бойове попереднє разпорядження: «6 липня зі світанком всім полком бути в готовності. Бойове завдання поставить особисто командир корпусу».

Удосвіта повідомили: «Генерал Полбін вилетів, зустрічайте!» Полк був вишикуваний. Вдалині показався літак ПО-2 («кукурудзяник»). Пролетівши перед строєм полку на невеликій висоті, літак круто розвернувся і... звалився на землю. До місця падіння помчали пожежна і санітарна машини. Незабаром «санітарка» повернулася. З неї вийшов генерал Полбін, голий до поясу, весь перебинтований, – голова, груди, руки. Зупинився перед строєм: – Слухай бойове завдання: «На станції Мовелеш (Румунія) німці вантажать танки на залізничні платформи. Завдання полку – завдати удару по залізничних складах з метою знищення танків. Якщо завдання буде успішно виконано, то всім екіпажам буде зараховано по два вильоти. Питання є? Немає! Екіпажі по літаках». Через декілька хвилин полк вилетів. Удару завдавали з висоти 2000 метрів в умовах сильної протиповітряної оборони супротивника. Ми відбивалися від винищувачів, маневрували від зеніток, втратили три екіпажі, але справа своє зробили.»

В.Я. Любарський нагороджений орденами «Бойового Червоного Прапора», двома «Червона Зірка», медалями « За бойові заслуги», «За оборону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною».

ЧЕРНОТКАЧ МИХАЙЛО КУЗЬМІЧ ( колишній завідувач лабораторією кафедри Тепломассообмена).

Підполковник у відставці

«.Бойове хрещення я отримав на Курсько-Орловській дузі в червні 1943 року на посаді командира стрілецького взводу. Після завершення Курсько-Орловської операції брав участь в боях при форсуванні річок Дніпро і Пріпять, в боях за звільнення міст Київ і Біла Церква, де 2 січня 1944 року був важко поранений. Після одужання брав участь у вигнанні німецько-фашистських військ з Румунії (Яссо-кишинівське угрупування), звільненні Бєлграда, форсуванні річки Дунаю, в розгромі танкових дивізій супротивника на території Угорщини в районі озера Балатон, в прориві австро-угорської межі. Бойові дії закінчив в Австрійських Альпах, на південь від міста Граца на початку травня 1945 року» М.К.Черноткач нагороджений орденами: двома «Красной Звезди», «Вітчизняної війни П ступеня», медалями «За бойові зааслуги», «За перемогу над Німеччиною» « За звільнення Бєлграда» Від імені румунського уряду нагороджений орденом «Зірка» і медаллю «За звільнення від фашизму».

Кожен рік, в роковини Великої Перемоги в Одеській державній академії холоду збираються учасники Великої Вітчизняної війни – Бойових дій та Трудового фронту. Їх поздоровляють представники Ректорату, Ради ветеранів, а також студенти. Подарунки, квіти, пригощання, зустрічі друзів, чудові концерти студентських ансамблів – танці, пісні ( особливо улюблені, знайомі пісні військових років) піднімають настрій наших ветеранів, радують їх – вони варті цього! У цьому, 2010 року буде зроблено Святковий випуск газети, присвячений 65-ті річчю Перемоги. Ми знову зберемо наших ветеранів в академії, а тих хто не зможе прийти, привітаємо удома.

Голова Ради ветеранів ОГАХ Мельникова в.П.